30% Далматинців глухі на одне вухо

UFAW (Федерація Університетів Захисту Тварин) стверджує, що в середньому близько 30% далматинців глухі на одне вухо, а 5% - глухі на обидва вуха. Це пов'язано з так званим геном крайньої пегості (крайнього ступеня плямистості), який відповідає за їхню білу шерсть і блакитні очі (у деяких з них). Цікаво, що Далматини з більш крупними темними плямами з меншою ймовірністю будуть глухими. Крім того, частка уражених тварин нижча в країнах, в яких стандарт породи виключає далматинів із блакитними очима.

Далматини зазвичай народжуються з нормальним слухом, але частина їх стає глухою через кілька тижнів. Захворювання може вражати одне або обидва вуха. Собаки з нормальним слухом на одне вухо, швидше за все, матимуть змогу жити нормальним життям. А ось ті, хто глухий на обидва вуха, залишаються інвалідами на все життя, і це, на жаль, не лікується. Глухі собаки зазнають більш високого ризику травм, особливо від транспортних засобів та від агресивних нападів з боку інших собак; їх також складніше дресирувати.

Процес, при якому відбувається втрата слуху, пов'язаний з меланоцитами, клітинами, які продукують та передають пігмент іншим структурам, таким як волосся (шерсть) на шкірі та райдужна оболонка очей. Схоже, що меланоцити також є життєво важливими для нормального функціонування внутрішнього вуха.

До речі, вроджена глухота виявлена ​​приблизно у 100 порід собак, і їх перелік постійно поповнюється. Глухота зустрічається практично в будь-якій породі, особливо там, де є біла пігментація. Особливо часто з глухотою собак пов'язують два гени пігментації: ген мерле (серед інших найчастіше зустрічається у коллі, шетландських вівчарок, мармурових такс, догів-арлекінів, американських фоксхаундів, старо-англійських вівчарок та норвезьких дункерів) і ген пегості (зустрічається у буль-тер’єра , самоїда, грейхаунда, великого піренейського собаки, силіхем тер'єра, бігля, бульдога, далматина, англійського сеттера).